РЕЦЕНЗІЯ НА П'ЄСУ "АЛІСА З КРАЇНИ УКРІВ"

 Ще одна рецензія від Ліза Янюк на мою нову п'єсу "Аліса з країни укрів", що вийшла у альманасі "Перехрещені часом" ініційованим Центр Леся Курбаса.

Ось як буває: п'єса ще не втілення у виставу, а має вже дві потужні рецензії!
Всім, кому цікаво, можна ознайомитися з думкою молодої рецензентки, не старшої за саму героїню твору....
"П’єса “Аліса в країні Укрів” читається як історія, у якій особистий біль не відділяється від колективного досвіду. Тут немає звичного входу в сюжет, він починається вже після того, як сталося найгірше. Головна героїня діє з тієї точки, де справедливість не відбулася, а отже мусить бути відтворена власноруч.
Пан Валентин не намагається згладити або пом’якшити матеріал. Він пише про насильство як про досвід, який змінює саму структуру людини, і про помсту як про спосіб повернути собі відчуття контролю. Кожна зустріч героїні з тими, кого вона знаходить, виглядає не як кульмінація, а як ще один крок у процесі, що не має швидкого завершення. У цих епізодах немає тріумфу, немає полегшення -- є нитка напруги, яка розтягується все сильніше з кожною “справою”.
Важливо, що п’єса не зводить помсту до простого акту відплати. Вона показує її як складний і суперечливий процес, у якому переплітаються гнів, безсилля, пам’ять і спроба вижити. Героїня ніби тримається за цю дію, щоб не розсипатися остаточно. Її вибір не подається як єдино правильний або єдино можливий, але він стає зрозумілим у межах тієї реальності, яку вона пережила. І саме ця відсутність однозначної оцінки робить текст живим і чесним.
Окремої сили додає те, як у п’єсі працює мотив внутрішнього розпаду. Ненависть тут не виглядає як щось зовнішнє, спрямоване лише на ворога -- вона поступово проникає всередину і починає визначати спосіб існування. Пан Валентин дуже точно вловлює цей момент, коли боротьба за справедливість починає межувати з саморуйнуванням. І тоді постає питання: що насправді означає звільнення -- здійснена розплата чи можливість відпустити?
Цей текст звучить особливо гостро в сучасному контексті. Він змушує дивитися на речі, від яких зазвичай хочеться відвернутися, і водночас не дозволяє сховатися за простими моральними формулами. «Аліса в країні Укрів» залишає по собі відчуття важкої розмови, яку не можна уникнути. І, можливо, найважливіше в ній --це нагадування про те, що пережите не зникає саме по собі, а шлях до звільнення завжди складніший, ніж здається".

Американський театр "Тигрове серце" читає п'єсу "Аліса з країни укрів"

 Раніше не писав про це, та ось пишу...

Кожному драматургу певно цікаво: як би сприймалась його п'єса не тільки в його країні та й закордоном. Бо це все ж інший менталітет, сприйняття.

В США дуже багато проводиться різноманітних конкурсів драматургії. Кожен зі своїми правилами та вимогами, які для нас певно можна було б назвати чудернацькими, та вже як хочуть. І серед цих конкурсів є чимало з такою формою, як читка п'єс. Цілі фестивалі проводяться. Надсилають на такі конкурси сотні п'єс, то ж конкуренція величезна.

Не залишився і я осторонь, вирішивши надіслати свою нову п'єсу "Аліса з країни укрів" ( переклад зробила моя однокласниця Лана Осьмак за що їй щиро вдячний) на такі конкурси.

І один з театрів прийняв її до читання.

А саме театром "Тигрове серце" TIGER’S HEART PLAYERS глобальної театральної компанії розташованої в Бронксі, Нью-Йорк (США). Два тижні по неділям читали мою п'єсу, оскільки, як правило, вони вибирають коротші п'єси. А моя була все ж десь на цілу годину. Читали п'єсу американські та європейські актори онлайн.

Мені цікаво було: як же це буде виглядати?

Та було все дуже просто: актори та глядачі, а це і актори, і драматурги і критики і просто любителі театру включалися в зум та слухали, а потім жваво обговорювали.

Глядачів було не так вже й багато та дискусію п'єса в них викликала дуже жваву.

Не все їм було зрозуміло з нашого життя, дещо сприймалося навіть приголомшливо та суперечливо.

А дуже хотілося, щоб все ж вони зрозуміли, що з нами українцями відбувається, та хоч трошки пройнялися цим.

Було сказано, що ця п'єса могла б стати пілотною для серіалу Netflix.

Я ж сидів весь це час намагаючись вловити хоч якісь знайомі слова, то зміст дискусії мені потім переклали.

От тепер такий драматургійний досвід читання моєї п'єси американським театром маю.

Рецензія на п'єсу "Аліса з країни укрів"

 Не так часто в нас можна натрапити на рецензію п'єси. А тим паче, коли вона ще не втілена у виставу, а лише тільки вийшла в світ в альманаху.

Моїй новій п'єсі "Аліса з країни укрів" пощастило отримати чудову рецензію, що теж надрукована в збірнику, від Ліза Янюк

Для тих, хто цікавиться новим в українському театральному просторі, пропоную теж ознайомитися з враженнями рецензентки:

"У кожного з нас є ім’я, але й у кожного - своя тиша. В одних вона пахне дитинством, у інших - згарищем, а буває, що ця тиша проростає в тіло, як лід. Саме така й живе в Алісі. Вона дихає пам’яттю, обертається тінню, звучить усередині холодом і виблискує ножем. Це не казка. І ця Аліса - зовсім не з чарівного світу. Хоча кроляча нора досі існує — тільки тепер вона веде не до вигадки, а в безодню, яка простягається до глибини людської шкіри.

Ця драма - не про війну, і водночас - цілком про неї. Не про лінію бою чи стратегії, не про зброю, а про ті межі, які проходять тілом, психікою та пам’яттю. Про фронти, яких не видно, але які залишають по собі незгладимі рубці. Про злочини, які важко назвати словами, бо самі ці слова ранять.

Аліса з’являється з темряви. Її супутник - не білий кролик, а Він. Те, що народжується в кожному з нас, коли біль переповнює. Те, що може врятувати або знищити. У цій драмі немає нічого надуманого — усе страшне тут реальне. І навіть тоді, коли сцена, здавалося б, переходить межу - вона не зраджує правді.

Цей текст не просить дозволу -- він бере за горло і змушує не відводити погляду. І коли здається, що ось-ось вдихнеш, він тільки сильніше здавлює. Іноді хочеться відвернутися -- але це було б зрадою. Бо ця реальність існує. І ця Аліса йде не у вигадану країну, а в ту, де живемо ми.

П’єса Валентина Тарасова - це не сцена, а суд. Над тишею, що нічого не змінила. Над байдужістю, яка й далі дозволяє цьому траплятися. Над світом, що досі мовчить.

Вона не зітре з пам’яті побачене, й не дозволить забути. І якщо після прочитання щось у тобі зламається -- не поспішай це лагодити. Бо, можливо, саме ця тріщина і є тим місцем, через яке починає просвічувати справжня правда."

Відгук на роман "Любий розпусник"

 Якось так складається життя, що часом забуваєш, що ти письменник. Такі дикі часи. Після того, як в 2022 згоріло в результаті ракетного влучення видавництво, з яким будували плани співпраці на майбутнє, то письменництво стало на певну паузу. Всі книжки, що вийшли раніше розпродані, а нові романи лежать ще не видані. Сам чекаю якогось більш сприятливого часу чи обставин, щоб знайти інше видавництво, якому б було цікаво співпрацювати.

А поки працюю потихеньку...

Та одна книжка, час від часу, з'являється в продажу на дуже короткий проміжок і знов зникає. Останні екземпляри якось ще маякують про моє письменництво.

І тому величезною несподіванкою для мене став новий відгук на цей мій роман "Любий розпусник" на одному з сайтів інтернет магазину. що не може не тішити душу письменника.

"Тетяна

5 февраля 2026 г

Несподівано глибока та іронічна історія

​«Любий розпусник» — це книга, яка з перших сторінок збиває з пантелику своєю назвою, але швидко захоплює змістом. Валентину Тарасову вдалося створити героя, який викликає цілий спектр емоцій: від роздратування до щирого співчуття. Це не просто оповідь про пригоди, а тонка психологічна гра, де за маскою легковажності ховаються глибокі роздуми про самотність, пошук близькості та справжнє "я".

Щиро дякую, моя невідома читачко Тетяно, за таку оцінку та розуміння мого роману!

А також дякую всім читачам, та всім, кому цікава моя творча праця!

Це надихає, попри сьогоденного хаосу, все ж писати, сподіваюсь, цікаві речі!

П'єса "Аліса з країни укрів" в антології "Перехрещені часом"

 В наш час, та й за часи незалежної України, вкрай рідко видаються книжки присвячені сучасній драматургії. Це взагалі поодинокі випадки. Хоча наче й театри в нас функціонують, і драматургія є. Та от така халепа.

І тому кожен такий випадок видавництва новітньої драматургії - подія.

Нещодавно побачила світ книга п’єс военного періоду «Перехрещені часом» - антологія драматургічного відділу Центр Леся Курбаса. Сталося це завдяки гранту Київська міська державна адміністрація - КМДА та видавництву "Бук-Друк".

Наклад піде в бібліотеки та театри країни.

В цю антологію ввійшла і моя нова п'єса "Аліса з країни укрів", як одна з переможниць міжнародного конкурсу "Євродрама".

П'єса про пошук справедливості під час війни і потому. Про те, чого прагне певно кожен українець. Я виклав свій погляд на це явище. Можливо, для когось жорсткий, відвертий, безкомпромісний. Та хто може сказати , що СПРАВЕДЛИВІСТЬ не повинна бути саме такою?

Студентські читання уривку з моєї п'єси "Аліса з країни укрів"

 Вчора в межах фестивалю "Лютий-лютий-4" присвяченому мистецтву під час війни, що відбувся в Центр Леся Курбаса відбулися читання уривків п'єс з двох нових антологій.

Серед вибраних був і уривок з моєї п'єси "Аліса з країни укрів". Треба зазначити, що цього разу мою п'єсу на читання організатори не подавали, бо рік тому. вже була така нагода. та студенти театральних вишів, що готували ці читання настояли, щоб взяти в роботу все ж мою "Алісу".

То ж з цікавістю дивився на шматочок прочитання моєї нової п'єси, не зважаючи навіть на те, що під час показу вирубили світло і гру продовжували під імпровізовану підсвітку.

З шматочка , звичайно, важко зрозуміти про що саме п'єса, та все ж я

кусь уяви можна отримати.