Рецензія на п'єсу "Аліса з країни укрів"

 Не так часто в нас можна натрапити на рецензію п'єси. А тим паче, коли вона ще не втілена у виставу, а лише тільки вийшла в світ в альманаху.

Моїй новій п'єсі "Аліса з країни укрів" пощастило отримати чудову рецензію, що теж надрукована в збірнику, від Ліза Янюк

Для тих, хто цікавиться новим в українському театральному просторі, пропоную теж ознайомитися з враженнями рецензентки:

"У кожного з нас є ім’я, але й у кожного - своя тиша. В одних вона пахне дитинством, у інших - згарищем, а буває, що ця тиша проростає в тіло, як лід. Саме така й живе в Алісі. Вона дихає пам’яттю, обертається тінню, звучить усередині холодом і виблискує ножем. Це не казка. І ця Аліса - зовсім не з чарівного світу. Хоча кроляча нора досі існує — тільки тепер вона веде не до вигадки, а в безодню, яка простягається до глибини людської шкіри.

Ця драма - не про війну, і водночас - цілком про неї. Не про лінію бою чи стратегії, не про зброю, а про ті межі, які проходять тілом, психікою та пам’яттю. Про фронти, яких не видно, але які залишають по собі незгладимі рубці. Про злочини, які важко назвати словами, бо самі ці слова ранять.

Аліса з’являється з темряви. Її супутник - не білий кролик, а Він. Те, що народжується в кожному з нас, коли біль переповнює. Те, що може врятувати або знищити. У цій драмі немає нічого надуманого — усе страшне тут реальне. І навіть тоді, коли сцена, здавалося б, переходить межу - вона не зраджує правді.

Цей текст не просить дозволу -- він бере за горло і змушує не відводити погляду. І коли здається, що ось-ось вдихнеш, він тільки сильніше здавлює. Іноді хочеться відвернутися -- але це було б зрадою. Бо ця реальність існує. І ця Аліса йде не у вигадану країну, а в ту, де живемо ми.

П’єса Валентина Тарасова - це не сцена, а суд. Над тишею, що нічого не змінила. Над байдужістю, яка й далі дозволяє цьому траплятися. Над світом, що досі мовчить.

Вона не зітре з пам’яті побачене, й не дозволить забути. І якщо після прочитання щось у тобі зламається -- не поспішай це лагодити. Бо, можливо, саме ця тріщина і є тим місцем, через яке починає просвічувати справжня правда."

Відгук на роман "Любий розпусник"

 Якось так складається життя, що часом забуваєш, що ти письменник. Такі дикі часи. Після того, як в 2022 згоріло в результаті ракетного влучення видавництво, з яким будували плани співпраці на майбутнє, то письменництво стало на певну паузу. Всі книжки, що вийшли раніше розпродані, а нові романи лежать ще не видані. Сам чекаю якогось більш сприятливого часу чи обставин, щоб знайти інше видавництво, якому б було цікаво співпрацювати.

А поки працюю потихеньку...

Та одна книжка, час від часу, з'являється в продажу на дуже короткий проміжок і знов зникає. Останні екземпляри якось ще маякують про моє письменництво.

І тому величезною несподіванкою для мене став новий відгук на цей мій роман "Любий розпусник" на одному з сайтів інтернет магазину. що не може не тішити душу письменника.

"Тетяна

5 февраля 2026 г

Несподівано глибока та іронічна історія

​«Любий розпусник» — це книга, яка з перших сторінок збиває з пантелику своєю назвою, але швидко захоплює змістом. Валентину Тарасову вдалося створити героя, який викликає цілий спектр емоцій: від роздратування до щирого співчуття. Це не просто оповідь про пригоди, а тонка психологічна гра, де за маскою легковажності ховаються глибокі роздуми про самотність, пошук близькості та справжнє "я".

Щиро дякую, моя невідома читачко Тетяно, за таку оцінку та розуміння мого роману!

А також дякую всім читачам, та всім, кому цікава моя творча праця!

Це надихає, попри сьогоденного хаосу, все ж писати, сподіваюсь, цікаві речі!

П'єса "Аліса з країни укрів" в антології "Перехрещені часом"

 В наш час, та й за часи незалежної України, вкрай рідко видаються книжки присвячені сучасній драматургії. Це взагалі поодинокі випадки. Хоча наче й театри в нас функціонують, і драматургія є. Та от така халепа.

І тому кожен такий випадок видавництва новітньої драматургії - подія.

Нещодавно побачила світ книга п’єс военного періоду «Перехрещені часом» - антологія драматургічного відділу Центр Леся Курбаса. Сталося це завдяки гранту Київська міська державна адміністрація - КМДА та видавництву "Бук-Друк".

Наклад піде в бібліотеки та театри країни.

В цю антологію ввійшла і моя нова п'єса "Аліса з країни укрів", як одна з переможниць міжнародного конкурсу "Євродрама".

П'єса про пошук справедливості під час війни і потому. Про те, чого прагне певно кожен українець. Я виклав свій погляд на це явище. Можливо, для когось жорсткий, відвертий, безкомпромісний. Та хто може сказати , що СПРАВЕДЛИВІСТЬ не повинна бути саме такою?

Студентські читання уривку з моєї п'єси "Аліса з країни укрів"

 Вчора в межах фестивалю "Лютий-лютий-4" присвяченому мистецтву під час війни, що відбувся в Центр Леся Курбаса відбулися читання уривків п'єс з двох нових антологій.

Серед вибраних був і уривок з моєї п'єси "Аліса з країни укрів". Треба зазначити, що цього разу мою п'єсу на читання організатори не подавали, бо рік тому. вже була така нагода. та студенти театральних вишів, що готували ці читання настояли, щоб взяти в роботу все ж мою "Алісу".

То ж з цікавістю дивився на шматочок прочитання моєї нової п'єси, не зважаючи навіть на те, що під час показу вирубили світло і гру продовжували під імпровізовану підсвітку.

З шматочка , звичайно, важко зрозуміти про що саме п'єса, та все ж я

кусь уяви можна отримати.

 Така от несподіванка!...

Є в мене звичка, час від часу, ходити в магазин певної мережі, як я кажу: реалізовувати свій інстинкт мисливця.

І сьогодні вдень саме цим і займався, коли помітив що повз мене пройшла жінка в фірмовому одязі цього магазину, і якось її очі, побачивши мене, проявили явну зацікавленість.

"Ну, буває і таке в житті", - подумав я, і продовжив своє полювання.

Аж ось бачу, що ця жінка наближається, крокуючи прямо до мене, і запитує:

- Ви Валентин?

- Так відповідаю я, - в думках хаотично намагаюся згадати звідки ми можемо бути знайомі.

- Тарасов?

- Так, - відповідаю я так нічого і не згадавши, але вже відкинувши припущення, що вона помиляється.

- А я ваша читачка! Я маю всі ваші романи з вашими побажаннями і автографами.

Ось так, людина пізнала мене, а в мені і письменника.

Виявляється Оля, а саме так звати жінку, читала всі мої романи, і з нетерпінням чекає нових. Навіть в інеті нещодавно перевіряла: чи не пропустила часом вихід нового роману.

Зустріч була недовгою та для мені дуже приємною. Оскільки виявляється є люди, що чекають моїх робіт, пам'ятають про моє існування, і їм дуже подобається те, як я, і про що пишу. Це так важливо для письменника - відчувати такий зв'язок від читачів!

І було видно, що Оля належить до їх числа, бо пізнала серед буденності магазину та наважилася підійти, висловити своє ставлення до прочитаного.

Прийшлось розповісти, що на жаль, в 2022 році видавництво з яким я співпрацював, і яке збиралося видавати всі мої романи, постраждало від бомби та пожежі, оскільки знаходилося в Ірпені. А до того вже всі екземпляри романів, що вийшли були розпродані, і зараз хіба що одиничні екземпляри ще може десь є.

А нового видавництва у мене немає. Тож невидані ще романи лежать і чекають - можливо колись знайдеться видавництво, що захоче їх видати.

Взагалі цей буремний період дуже вдарив по творчій складовій. Так, робота забирає певний час і на творчість лишається, що лишається. Та все ж... За ці роки написав лише одну п'єсу. І маю внутрішню війну з наступним романом: сумніви, сумніви, сумніви...

І от такий сьогодні позитив, якого конче не вистачає в житті - така приємна несподівана зустріч та відкриття, що недарма все ж займаюся в житті тією писаниною.

Дякую, читачко Олю, бо нагадала, що я ще й письменник!

Іноді буваю в ролі драматурга....

 

"Аліса з країни укрів" на ДРАМ-ФЕСТ «АВАНСЦЕНА-ЄВРОДРАМА»

 От і відбувся ДРАМ-ФЕСТ «АВАНСЦЕНА-ЄВРОДРАМА»: сценічні читання українських та іноземних п’єс - переможців конкурсу «Євродрама», а ще зустріч із авторами і перекладачами, участь у дискусії «Новітня драматургія у ракурсі війни».

Як автор зміг подивитися "зі сторони" на уривок зі своєї нової п'єси "Аліса з країни укрів" у виконанні студентів другого режисерського курсу.

Вони представили своє бачення уривку з цієї п'єси.

А я трошки підзняв їх роботу.

Зауважу, що це більш читання з елементами гри.

Певно важко з уривків зрозуміти весь авторський задум, але для людей театру така форма дуже знайома ще з навчання.

А от яке життя очікує цю п'єсу - покаже час!

Будьмо!