Рецензія на п'єсу "Аліса з країни укрів"

 Не так часто в нас можна натрапити на рецензію п'єси. А тим паче, коли вона ще не втілена у виставу, а лише тільки вийшла в світ в альманаху.

Моїй новій п'єсі "Аліса з країни укрів" пощастило отримати чудову рецензію, що теж надрукована в збірнику, від Ліза Янюк

Для тих, хто цікавиться новим в українському театральному просторі, пропоную теж ознайомитися з враженнями рецензентки:

"У кожного з нас є ім’я, але й у кожного - своя тиша. В одних вона пахне дитинством, у інших - згарищем, а буває, що ця тиша проростає в тіло, як лід. Саме така й живе в Алісі. Вона дихає пам’яттю, обертається тінню, звучить усередині холодом і виблискує ножем. Це не казка. І ця Аліса - зовсім не з чарівного світу. Хоча кроляча нора досі існує — тільки тепер вона веде не до вигадки, а в безодню, яка простягається до глибини людської шкіри.

Ця драма - не про війну, і водночас - цілком про неї. Не про лінію бою чи стратегії, не про зброю, а про ті межі, які проходять тілом, психікою та пам’яттю. Про фронти, яких не видно, але які залишають по собі незгладимі рубці. Про злочини, які важко назвати словами, бо самі ці слова ранять.

Аліса з’являється з темряви. Її супутник - не білий кролик, а Він. Те, що народжується в кожному з нас, коли біль переповнює. Те, що може врятувати або знищити. У цій драмі немає нічого надуманого — усе страшне тут реальне. І навіть тоді, коли сцена, здавалося б, переходить межу - вона не зраджує правді.

Цей текст не просить дозволу -- він бере за горло і змушує не відводити погляду. І коли здається, що ось-ось вдихнеш, він тільки сильніше здавлює. Іноді хочеться відвернутися -- але це було б зрадою. Бо ця реальність існує. І ця Аліса йде не у вигадану країну, а в ту, де живемо ми.

П’єса Валентина Тарасова - це не сцена, а суд. Над тишею, що нічого не змінила. Над байдужістю, яка й далі дозволяє цьому траплятися. Над світом, що досі мовчить.

Вона не зітре з пам’яті побачене, й не дозволить забути. І якщо після прочитання щось у тобі зламається -- не поспішай це лагодити. Бо, можливо, саме ця тріщина і є тим місцем, через яке починає просвічувати справжня правда."